Іран марно прикидається жертвою За офіційно підтвердженою інформацією, Україна вразила у Каспійському морі транспортні судна, що, за даними Києва, використовувалися для перевезення військових вантажів між Іраном і Росією. Назви цих суден публічно не розкриваються. Втім міністерство закордонних справ Ірану відкрито звинуватило Україну, оприлюднивши заяву з погрозами на її адресу. “Те, що зробив київський режим, не може залишитися без відповіді… Зеленський атакував іранське торговельне судно, убивши моряка. Це є грубим порушенням Статуту ООН… Ісламська Республіка Іран, відповідно до основоположних принципів і норм міжнародного права, особливо принципу законної самооборони, не вагатиметься захищати свої національні інтереси та безпеку”, – наголосив міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі. За офіційною заявою Тегерана, вночі проти 25 липня внаслідок атаки на іранські кораблі на Каспії загинув один моряк, ще один отримав поранення. “…Маємо дуже хороші результати далекобійних ударів в акваторії Каспійського моря. Зокрема, це судна, які були задіяні в транспортуванні військових вантажів з Іраном, та військовий корабель”, – зазначив з цього приводу президент України Володимир Зеленський. Іран же назвав дії України “ворожим і злочинним актом”, викликав для пояснень українського дипломата та заявив, що залишає за собою право на відповідь. Україна, своєю чергою, назвала звинувачення безпідставними. “Іран не має підстав прикидатися жертвою, не кажучи вже про виправдання своїх загроз абсурдними посиланнями на Статут ООН”, – написав в. о. очільника МЗС України Андрій Сибіга. На перший погляд може здатися, що реакція Тегерана є непропорційною. Адже за останні роки українські сили неодноразово завдавали ударів по логістичних маршрутах, складах та об’єктах, пов’язаних із постачанням російської армії. Однак нинішній випадок принципово відрізняється.
По-перше, йдеться про Каспійське море – акваторію, котру Іран і Росія традиційно вважали відносно безпечним тилом, своїм “заднім двором”. Саме через Каспій проходить один із ключових маршрутів постачання між двома країнами, що після західних санкцій набув особливого значення для транспортування військових вантажів і компонентів оборонної промисловості. Удар по цьому маршруту означає, що жодна ланка російсько-іранської логістики більше не може вважатися недосяжною.
По-друге, якщо раніше можна було говорити про атаки на інфраструктуру або вантажі, то тепер Тегеран отримав підстави представити інцидент як напад на власних громадян, що пояснює значно жорсткішу дипломатичну реакцію.
Та не варто забувати, що РФ роками масово використовує проти України “Шахеди”, застосовуючи щомісяця тисячі наданих Росії Іраном безпілотників. Результат – смерті тисяч і тисяч українців, тяжкі руйнування житла і нашої критичної інфраструктури. Маленька переможна війна Трампа Однак найважливішим наслідком ударів на Каспії є навіть не реакція Ірану, а те, що вона демонструє зміну характеру війни.
Український конфлікт дедалі менше виглядає як двостороннє протистояння Києва і Москви: Росія активно використовує іранські безпілотники, північнокорейські боєприпаси та ракети, а Китай залишається ключовим економічним партнером Росії й постачальником товарів подвійного призначення, хоча офіційно заперечує військову підтримку. Це не означає існування формального військового союзу між усіма чотирма державами (вісь РФ-Іран-КНДР-Китай), однак західні уряди дедалі частіше говорять про координацію їхніх дій у сфері безпеки та оборонної промисловості.
Саме тому удари по логістичних маршрутах між Росією та Іраном виходять далеко за межі суто української війни. Вони демонструють, що Україна здатна впливати не лише на російські війська безпосередньо на фронті, а й на всю систему забезпечення Кремля. Для Вашингтону це має принципове значення.
На думку журналіста Івана Яковини, на даному етапі це, своєю чергою, може стати черговим гейм-ченджером і в російсько-українській війні. “Я насправді думаю, що прямо зараз перед Володимиром Зеленським, перед Україною взагалі відчиняється вікно просто надзвичайної можливості для того, щоб буквально зірвати збройовий джекпот. Звичайно, це буде не зовсім безкоштовно, але я думаю, що можлива ціна, яку вимагатимуть американці за такі поставки, вона є прийнятною і навіть розумною з урахуванням того, що Україна може отримати дійсно те, що їй прямо зараз необхідно для перемоги у війні”, – припустив він в ефірі свого YouTube-каналу. За словами Яковини, цьому сприяє той факт, що президент США Дональд Трамп явно не розрахував власні сили у війні з Іраном напередодні довиборів у Конгрес, нарвавшись на блокаду Ормузької протоки, що “завдає шаленого болю всій світовій економіці”. В результаті Іран вимагає від американців суверенітету над Ормузом, виводу всіх американських баз з країн Затоки й ізраїльських військ з Лівану та Сирії, виплати компенсацій, розморожування своїх десятків мільярдів доларів у банках США, а також претендує на фактичний ядерний статус. “Тобто бачимо, що іранці тиснуть у дуже правильну точку. Вони справді перемагають у цій війні, бо намацали найболючіше місце в Америки. І тому залишити все як є, тобто нічого не робити, Трамп не може. Він просто зобов’язаний зараз прийняти якесь рішення. Тому що якщо він залишить все як є – то, швидше за все, через пару ітерацій сяде у в’язницю просто через те, що йому висунуть звинувачення у рамках процедури імпічменту”, – пояснює журналіст. Й тепер перед Штатами постала непроста дилема: або тяжка суходольна військова операція в Ірані з численними жертвами. Або ж – пошук альтернативних дій. І саме тут Трампу може дуже й дуже допомогти Україна.
Яким чином? Замість великої військової операції “необхідно вибити іранську армію з прибережних регіонів, Перської затоки та Ормузької протоки, де, власне, в іранців заховані маленькі підводні човни, дрони різні, міноносці, протикорабельні ракети та швидкохідні катери”, продовжив Яковина.
Журналіст нагадує, що минулого року в Естонії пройшли навчання НАТО, і там один український взвод буквально за пару днів умовно знищив два батальйони натовських військ, причому без жодної втрати для себе. Й 2026-му в Швеції, на острові Готланд, на аналогічних навчаннях ця історія знову повторилася. То чому ж щось подібне не може бути втілено Україною у партнерстві зі США не у великій військовій операції, а у, так би мовити, американській “СВО” на іранщині? “При всій повазі до іранців, я не думаю, що їхні війська оснащені та навчені набагато краще, ніж війська натівські”, – зауважує Яковина. Натомість Україна у рамках цього партнерства може отримати від Штатів так потрібні нам протиракети Pac-3 до Patriotі ще цілу низку інших військових “плюшок”, аби збільшити стійкість проти агресивної РФ та посилити її поступливість у майбутніх мирних перемовинах.
Тож у США дедалі частіше оцінюють підтримку України не лише як допомогу державі, що обороняється, а як елемент ширшої стратегії стримування держав, котрі кидають виклик американським союзникам у різних регіонах світу.
І якщо логістичні зв’язки між Москвою і Тегераном стають вразливими, це послаблює можливості обох країн одночасно. Саме тому нинішній інцидент привернув увагу американського політичного керівництва на тлі підготовки нових рішень щодо санкцій проти Росії та консультацій між президентами США й України.
Чи означає це автоматичну зміну американської політики? Ні. Офіційно Вашингтон не заявляв, що саме удар у Каспійському морі став причиною перегляду підходів до України. Водночас події останніх днів підсилюють аргументи тих, хто вважає російсько-іранське військове співробітництво частиною ширшого виклику міжнародній безпеці. І чим більше Україна демонструє здатність порушувати ці логістичні зв’язки, тим сильнішим стає її значення для американської стратегії стримування.
Ірина Носальська
