Як вуж на сковорідці Після тривалих переговорів із кремлівським диктатором Путіним на Валдаї, деталі котрих офіційно не розголошувалися, самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко одразу здійснив терміновий і раптовий візит до Китаю для зустрічі з головою КНР Сі Цзіньпіном. Цей візит став 17-м у довгій історії їхніх стосунків.
Поїздку Лукашенко розпочав на тлі виконання вимог українського ультиматуму: президент України Володимир Зеленський 19 червня висунув вимогу протягом тижня зняти ретранслятори звʼязку, які РФ використовує для коригування ударів по населенню України. “Я думаю, що йому тижня буде достатньо це зробити. Якщо він це не зробить, зробимо ми”, – підкреслив президент України Володимир Зеленський. Й станом на 22 червня ретранслятори вже не працювали, але додався новий ультиматум: майже тиждень тому Зеленський заявив, що затвердив СБУ 40-денну операцію впливу на Росію, щоб спонукати до закінчення війни.
Втім за результатами візиту білоруська та китайська сторони офіційно заявили, що переговори були присвячені розвитку їх стратегічного партнерства, економічному співробітництву, інвестиціям, промисловим проєктам і розширенню торговельних зв’язків, все оце бла-бла-бла. Саме економічний напрямок нібито став головною темою зустрічі, про що повідомили пресслужби обох держав.
Але політичні аналітики звертають увагу, що сам час проведення переговорів породив численні запитання. “Те, з якою швидкістю Лукашенко вдалося отримати дозвіл від Пекіна на термінову зустріч із Сі, лише підтверджує, що розмова Лукашенка і Путіна пройшла у дуже складній атмосфері і, судячи з усього, Лукашенко сказав “ні” всім військовим побажанням Володимира Путіна”, – зауважує з цього приводу керівник аналітичного центру “Ділова столиця” Вадим Денисенко. Тож цей сигнал насамперед адресований Москві, що після початку повномасштабної війни значно посилила свій вплив на Мінськ.
Президент України Володимир Зеленський при цьому заявив, що, на його думку, Путін намагається змусити Лукашенка активніше підтримати війну Росії проти України, пише Reuters.
Але хитрий Лука, котрий за влучною характеристикою української журналістки Лариси Волошиної є досвідченою “політичною твариною”, цього вочевидь не хоче. Пояснювати цю позицію своєму російському сюзерену він просто замучився, тож пробує “апелювати до вищої інстанції”, котрою для Лукашенка є Сі.
Проте можливе тут і узгодження позицій по Україні між неявними ланками “ланцюгу зла”. “З того, що я читаю, навіть із прямої мови, сказаної Сі Цзіньпіном і Лукашенком, я розумію, що Путін дав Лукашенку список речей, які він має випросити в Сі Цзіньпіна”, – вважає дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України Роман Безсмертний. Чому Білорусь настільки важлива для КНР? Китай присутній у тут набагато глибше, ніж здається. Це не лише торгівля, а й великі промислові, логістичні та інфраструктурні проєкти. Саме тому Пекін зацікавлений у збереженні стабільності режиму Лукашенка.
Найбільший китайський проєкт – індустріальний парк “Великий камінь” (Great Stone) поблизу Мінська. Його часто називають флагманом китайської ініціативи “Один пояс – один шлях” у Східній Європі. Це найбільший китайський інвестиційний проєкт у Білорусі, де працюють десятки компаній із Китаю, Білорусі та інших країн.
Серед найвідоміших китайських резидентів: Huawei (телекомунікаційне обладнання, цифрові рішення, IT), China Merchants Group (державний логістичний гігант, який розвиває логістичний хаб у “Великому камені”), Sinomach (машинобудування та індустріальні проєкти), Weichai Group (виробник дизельних двигунів і промислового обладнання), ZTE (телекомунікаційне обладнання та цифрові технології), Geely (виробництво автомобілів).
Окрім “Великого каменя”, Китай фінансував або брав участь у модернізації енергетичних об’єктів, будівництві транспортної інфраструктури, логістичних центрів, цифровізації та телекомунікацій, виробництві автомобілів BelGee, а також у кредитуванні білоруських державних проєктів.
Але найважливіше те, що до повномасштабної війни саме через Білорусь проходив згаданий вище один із головних сухопутних маршрутів китайських вантажів до ЄС. Це була ключова ланка “Нового шовкового шляху”. Навіть зараз цей маршрут зберігає стратегічне значення, хоча його використання ускладнили санкції та війна. Білорусь лежить між Росією, країнами ЄС, Балтією та Україною, й для Китаю це зручний транспортний коридор.
Тож не дивно, що Лукашенко практично ніколи не критикує Китай: Мінськ підтримує Пекін щодо Тайваню, Сіньцзяну, Гонконгу та інших чутливих тем. Натомість Китай підтримує білоруську владу дипломатично та економічно.
Й ось, 28 червня, під час переговорів у Пекіні, Сі повідомив, що Китай підтримує Білорусь у захисті її державного суверенітету, незалежності й територіальної цілісності, а також висловив готовність надалі надавати всіляке сприяння її розвитку, пише “Синьхуа Новости”.
Крім того, він заявив, що обидві країни мають мобілізувати всі ресурси для сприяння реалізації ініціативи “Один пояс, один шлях” (BRI), а також зміцнювати координацію та взаємодію на багатосторонніх майданчиках.
На думку президента громадської організації “Ліберально-демократична ліга України”, експерт азі Східної та Південно-Східної Азії Артура Харитонова, “кохання” з Лукашенком – це спосіб для Сі Цзіньпіна балансувати посилення присутності євроатлантичних демократій в Індо-Тихоокеанському регіоні. “Я думаю, що це все приведе до постійного розміщення китайських військ у Білорусі. Ми маємо до цього готуватися. Хай навіть воно божевільно звучить, але три роки тому всі б звинуватили мене в божевіллі, якби я сказав, що північно-корейські війська братимуть участь у війні проти України на боці Росії. Маємо те, що маємо. Реальність дуже жорстка. Також тут не треба виключати те, що Китай хоче мати власний інструмент тиску на НАТО, а Білорусь, яка межує із чималою кількістю держав – учасниць НАТО, прекрасно відіграє цю роль”, – припустив він у ефірі RadioNV. Загалом же, щодо війни в Україні, більшість західних аналітичних центрів не очікує, що китайсько-білоруські переговори матимуть негайний вплив на ситуацію на фронті.
Ірина Носальська
