Вибори у Вірменії стали новим викликом для Російської Федерації. Споконвічне прагнення Москви зберегти або відновити контроль над територіями колишнього Радянського Союзу стикається із серйозними перешкодами, пише Bloomberg.
Правитель РФ Володимир Путін, для якого розпад СРСР досі залишається “найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття”, значну частину своєї кар’єри присвятив спробам посилити вплив Росії на пострадянському просторі. Однак ці дії часто призводили до негативних наслідків для сусідів Москви. Останнім з таких прикладів стала Вірменія, яка опинилася на роздоріжжі внутрішніх та геополітичних змін.
У перші роки після здобуття незалежності в 1991 році Росія мала потужний вплив на країни пострадянського регіону. Багато держав прагнули підтримувати тісні зв’язки з Москвою, попри тяжкі спогади про історичні трагедії, такі як Голодомор або репресії. Вірменія ж була одним із найбільш відданих союзників Росії. Країна добровільно розмістила російську військову базу у Гюмрі, сподіваючись на захист перед загрозами з боку Туреччини та Азербайджану. У 1990-х саме підтримка Росії зіграла ключову роль у встановленні контролю Вірменії над Нагірним Карабахом.
Однак у 2023 році ситуація зазнала докорінних змін. Після відновлення контролю Азербайджаном над Нагірним Карабахом вся вірменська громада регіону змушена була залишити свої домівки. Кремль, попри присутність своїх миротворців, не виявив жодної активності у вирішенні проблеми. Ці події призвели до переоцінки вірменським суспільством ролі Росії як ключового партнера та гаранта безпеки.
За словами директора Кавказького інституту Олександра Іскандаряна, Москва традиційно покладається на свою “жорстку силу”, як-от танки чи енергоресурси, замість розумного використання дипломатії або культурного впливу. Цей підхід поступово втрачає ефективність: якщо раніше молодь Вірменії дивилася на Москву, зараз вона все більше орієнтується на Захід, освоюючи англійську мову та європейські цінності.
Як зазначає видання, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян та його партія “Громадянський договір” чітко окреслюють майбутні напрями розвитку країни. Підтримка чинної влади, за їхніми словами, свідчить про вибір на користь демократії, миру та інтеграції з Європою, тоді як голос за опозицію розглядається як шлях до відновлення олігархічних структур і посилення залежності від Росії. Хоча проросійські сили у Вірменії намагаються утримати свій вплив, їхній рейтинг залишається низьким. Наприклад, партія “Сильна Вірменія”, очолювана мільярдером Самвелом Карапетяном, має підтримку лише 6% виборців проти 32% у провладної партії “Громадянський договір”. Утім, багато виборців ще не визначилися зі своїми голосами.
Росія ж не соромиться використовувати тиск на Вірменію для збереження впливу. Кремль вдався до економічних заходів, таких як блокування вірменського експорту через претензії щодо “санітарних стандартів”, а також до розв’язання інформаційних кампаній проти чинної влади. Нервовість Москви посилили такі сигнали, як саміт Європейської політичної спільноти в Єревані, участь у якому взяв президент України Володимир Зеленський, і відсторонення Росії від мирних переговорів під егідою США.
Вихід Вірменії з-під впливу Москви стане складним і болісним економічним випробуванням, що підтверджується досвідом України, Молдови та Грузії. Наразі частка Росії у зовнішньоторговельному обігу Вірменії перевищує 35%, тоді як на Європейський Союз припадає лише 11,8%.
Хоча Вірменія не прагне повного розриву відносин із Росією, її мета – припинити нерівноправні, залежні стосунки, які обмежують національний суверенітет. Однак доти, доки Кремль реагуватиме на подібні спроби автономії лише погрозами та санкціями, Росія неминуче втрачатиме довіру та союзників серед своїх колишніх партнерів, резюмує ЗМІ.
Раніше повідомлялося, що російський диктатор Володимир Путін пригрозив практично знищити економіку Вірменії через євроінтеграційний курс країни, що нині ще перебуває в Євразійському економічному союзі (ЄАЕС).
У Вірменії ЦВК відмовилася знімати з виборів проросійську партію
