Стратегія Ірану та право Європи на недовіру Ключові події цієї історії розгорнулися у середині березня 2026 року. Зокрема, 15-17 березня президент США Дональд Трамп публічно закликав країни НАТО та партнерів сформувати коаліцію для військової присутності в регіоні Перської затоки.
Адже Іран поступається США та НАТО у традиційній військовій силі, перебуває під санкціями, має обмежені ресурси, тому він будує оборону за принципом “якщо нас атакують – наслідки будуть непропорційно болючими для всіх”.
Нині це виражається не лише в блокаді Ормузу, а й в ударах по країнах Затоки та намаганні перекрити обхідні шляхи транспортування нафти (нафтопровід ОАЕ до порту Фуджейра, Petroline саудитів, а також через єменських хуситів – Баб-ель-Мандебську протоку, інфраструктуру у Червоному морі). Аналітики це називають “стратегією скунса”.
Однак вже 16-18 березня стало очевидно, що більшість європейських урядів не готові підтримати заклик Трампа.
Серед держав, які прямо або фактично відмовилися від участі: Німеччина, що заявила про повну відсутність намірів брати участь у військовій операції; Франція, котра виступила за альтернативні, невійськові формати забезпечення безпеки. А також і Велика Британія, що відмовилася від участі у війні, хоча й залишила простір для обмеженої співпраці.
При цьому Іспанія та Італія наголосили на дипломатичних методах врегулювання, а Греція, Нідерланди та інші країни ЄС теж висловили скепсис або ж відмову від військової участі Також на рівні Європейського Союзу не було досягнуто консенсусу щодо розширення місій чи створення нової військової операції.
Між тим колишній командувач французького Іноземного легіону та високопосадовець НАТО, генерал Мішель Яковлефф, як заважує у своєму пості військовий блогер Олександр Онищенко, видав критику на адресу Трампа, порівнявши його заклики до європейців негайно приєднатися до війни в Ірані з “купівлею дешевих квитків на Титанік після зіткнення з айсбергом”.
Ось п’ять причин, чому світ каже Трампу “ні”, за версією генерала. По-перше, Трамп не розуміє, як працюють альянси. Він не може одноосібно почати бомбардування, а потім просто “запросити” союзників на окрему підтанцовку. При цьому у США спостерігається відсутність стратегії, ніхто не розуміє кінцевої мети операції: що це – зміна режиму, стримування чи примус до переговорів? Сам Трамп мовчить, окрім того, спостерігається хаос замість координації. “Неможливо планувати військову операцію через твіти, що змінюються щохвилини. Для участі в бойових діях союзникам потрібні чітко прописані цілі, а не істерики капслоком у соцмережах”, – додає Яковлефф. До того ж, Трамп неодноразово кидав союзників, як тільки це ставало йому політично вигідним. “Ормузька криза оголила суперечності всередині НАТО. Коли Іран заблокував протоку і ціни на нафту злетіли, Трамп раптово звернувся до союзників по Альянсу – того самого, який він роками підривав і зневажав.Європейці відмовили, і мають для цього вагомі підстави. Вони не тлумачать цю ситуацію як випадок, що підпадає під статтю 5 Статуту НАТО”, – пише з цього приводу й директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. За його словами, європейці до того ж не є критично залежними від нафти, що проходить через Ормуз (лише 4–5%).Й, до, речі, у них “живою залишається пам’ять про провали в Іраку та Афганістані”. Що це означає для України? Що ж, контекст взаємної недовіри тут є вирішальним, визнає Семиволос. Трамп намагався анексувати Гренландію, нав’язує Україні капітуляційну угоду, знімає санкції з Росії. За таких умов вимога солідарності виглядає для європейців як маніпуляція, а не як партнерство.
Тому союзники США по НАТО й діють за принципом “не підсилюй поразку”. Для пояснення його Яковлефф нагадав американську військову доктрину: якщо стратегія провальна, не треба вливати в неї нові ресурси. “Слідувати за Трампом у цю бійню безглуздо. Результат: Японія, Австралія, Велика Британія та ЄС офіційно відмовили. Тим часом ціни на нафту летять у космос, Путін заробляє додаткові мільярди, страхові компанії не страхують танкери в Ормузькій протоці, а Трамп залишився у повній міжнародній ізоляції у війні, яку сам же роздмухав”, – резюмує він. Втім загадковий “Бандерівець на службі Держдепу” (щось, вірогідно, на кшталт “леді Віслдаун” зі славнозвісних Бріджертонів) днями повідомив у Facebook, що між генсеком НАТО Марком Рютте та держсекртетарем США Марко Рубіо нібито відбулася розмова, присвячена Україні та Ірану, де сторони дійшли згоди щодо етапів можливого ухвалення на рівні НАТО рішення про деблокаду Ормузької протоки. “Держсекретар погодився з тим, що рішення про спільну місію на рівні НАТО повинно ухвалити виключно після консультацій всередині Альянсу у спосіб, прописаний у Статуті. Сторони домовилися про “безперебійне та без затримок” функціонування програми PURL та наголосили на необхідності подальшої підтримки України… Сторони дійшли згоди у питанні необхідності майбутньої тісної координації майбутніх військових операцій у рамках НАТО між усіма членами Альянсу. Держсекретар США визнав, що одноосібне рішення США атакувати Іран було ухвалене в обхід прописаних у статуті НАТО процедур і наперед такої практики необхідно позбутися”, – зауважує джерело. Вірогідність цього частково підтверджується заявою Рютте про те, що союзники в НАТО обговорюють, як розблокувати Ормузьку протоку, яка є ключовим маршрутом для світового експорту нафти, повідомляє CNN 18 березня.
Втім для нас найважливішим є український фільтр, зауважує Семиволос. І тут ми теж маємо добрі новини. “Вони (європейці – ред.) дивляться на все крізь призму України. Довша війна з Іраном означає більше грошей для Путіна і менше ракет Patriot для Києва”, – констатує експерт. При цьому війна у Перській затоці поки не зачепила і не зачепить до кінця березня процес постачання зброї до України, у тому числі ракет-перехоплюівачів до системPatriot. І якщо операція США та Ізраїлю закінчиться у першій декаді квітня, то Україна майже напевно не відчує її наслідків у сфері постачання зброї з США, переконаний Яковлефф.
Ірина Носальська
